Село Мошни посідає одне з помітних місць у сучасній шевченкіані. Тут кілька разів побував Тарас Григорович, жили його добрі знайомі і друзі. І залишились пам'ятки і пам'ятні місця, пов'язані з його ім’ям.

         З покоління в покоління жителі Мошен пам'ятають про перебування тут Т.Г.Шевченка. Від того часу зберігся будинок міщанина поляка Нагановського, в якому в середині ХІХ ст. знаходився заїжджий двір. Саме в ньому, за переказами, зупинявся поет.

         Інтерес до цієї унікальної пам'ятки переріс межі села Мошни, і у 1939 році була випущена поштова листівка з зображенням будинку Нагановського та текстом на звороті: "Мошни. Будинок, у якому часто відпочивав проїздом Т.Г.Шевченко".

         І лише через багато років, враховуючи те, що будинок зберігся у майже первісному вигляді і являє собою величезну меморіальну цінність у заходи з підготовки до святкування 200-літнього ювілею поета було включено питання про створення в селі Мошни музею Т.Г.Шевченка. Це дало можливість на початку 2013 року придбати будинок у його власниці Гончар Марії Сергіївни (до одруження Маринковської) і передати його на баланс Черкаського обласного краєзнавчого музею для організації відділу.

         У вересні-грудні 2013 року були проведені значні ремонтно-будівельні та реставраційні роботи, результатом яких стало створення цілого музейного комплексу: відремонтовано і реставровано будинок і погріб, споруджено стайню і криницю. Проводились ці роботи за рахунок залучених коштів інвесторів, значним був внесок і трудових колективів Черкаського району.

         Не залишились осторонь і мешканці села, які передали до музею унікальні матеріали, фотографії. Все це дало можливість в короткий термін створити власне музейну експозицію.

         Для збереження місцевого колориту середини ХІХ ст. були повністю відтворені й інші споруди дворища: стайня, колодязь, місце напування коней, погріб тощо.

         Тому музей Т.Г.Шевченка в Мошнах має історичну, етнографічну та меморіальну складові, які дають можливість не тільки розповісти про перебування тут поета, а і занурити відвідувачів із ХХІ у середину ХІХ ст.

        Тут можна побачити дворище середини ХІХ ст., з характерними спорудами, відчути дух того часу в предметах побуту, одязі, фотографіях, народних картинах. Всередині будинку збереглись усі основні конструкції: сволоки, долівка, піч, яка не знала перебудов і залишилась в автентичному вигляді. Саме автентичність планування будинку і вирішила розміщення експозиційних комплексів.

         У колишніх сінях, а тепер першому експозиційному залі, відвідувачі бачать багатофігурне полотно заслуженого художника України І.І.Бондаря «Т.Г.Шевченко і Мошни» та панорамне фото села кінця ХІХ ст., а також предмети побуту, які були в заїжджому дворі.

        Основна експозиція, яка присвячена перебуванню Т.Г.Шевченка в Мошнах, представлена в першій кімнаті будинку і починається показом перебування Т.Г.Шевченка тут у 1843 та 1845 роках.

        На початку вересня 1843 року Т.Г.Шевченко побував на Запоріжжі, звідки виїхав до рідної Кирилівки. Поспішаючи на хрестини племінника, він обрав шлях з Чигирина на Черкаси, Мошни і далі через Городище до свого села.

На своєму шляху він бачив Мошногірський монастир, який викликав у нього інтерес своїми тісними зв'язками з запорізькими козаками і в якому зберігалось багато козацьких святинь. Серед них були козацькі прапори, дарунки козаків, Біблія з дарчим написом гетьмана І.Мазепи. Тут же він міг почути від ченців і розповіді про Юрія Хмельницького, який певний час був послушником в монастирі.

         У Мошнах побував Т.Шевченко і у 1845 році. Тоді його шлях на Чигиринщину теж пролягав по цій місцевості. З цих двох подорожей і залишились цікаві свідчення. Так, у своїй повісті "Близнецы" Т.Шевченко згадує монастир: "Да эта липа будет высокая. Но все-таки не будет такая, как я видел за Днепром около самых ворот Мошнинского монастыря. Так на той липе брат вратарь и ложе себе соорудил на случай от мух прятаться".

         Зацікавила поета і збудована за наказом власника цих земель графа С.М.Воронцова башта, яку сам власник гордовито назвав "Башта Святослава". В народі вже в той час її називали Мошнівський стовп. Своїм виглядом і великим ліхтарем, що запалювали на ній вона в той же час нагадувала маяк. Саме на такий маяк у лісі сідають три ворони і ведуть свою бесіду у містерії "Великий льох", написаній поетом у 1845 році:

                                                      Отак кричали і летіли

                                                      Ворони з трьох сторон і сіли

                                                      На маяку, що на горі

                                                      Посеред лісу, усі три.

                                                      ......................................

                                                      ........... Так на чорта ж

                                                      Їх на горах ставить?

                                                      Та ще такі височенні,

                                                      Що й хмари достанеш,

                                                      Як вилізти...

 

         Згадав ще раз цю башту Т.Г.Шевченко, повертаючись із заслання у "Щоденнику". 7 вересня він занотував: "Не мог я дознаться, на каком народном предании основываясь, покойный князь Воронцов назвал в своих Мошнах гору обыкновенную Святославовою горою... Я думаю, это просто фантазия сиятельной башки и ничего больше. Сиятельному англоману просто пожелалося украсить свой великолепный парк башнею вроде маяка, вот он и сочинил народное предание, приноровив его к местности, и аляповатую свою башню назвал башнею Святослава".

         1843-1845 роки були для Т.Г.Шевченка найщасливішими в його житті. Він – уже відомий автор "Кобзаря", має славу гарного художника. У нього багато замовлень і багато планів. Він розпочинає і досить успішно працює над створенням і виданням альбому "Живописная Украина", пише нові вірші і поеми. Це - час нових знайомств і нових творчих задумів. Він сам – молодий, щасливий і усміхнений дивиться у світ. І малює широкі простори рідної землі, могутні дерева з буйною кроною.

         І зовсім інший Т.Г.Шевченко під час свого останнього перебування на рідній землі у 1859 році. За цей період його життя був арешт, була страшна і жорстока кара – кара засланням і солдатчиною, без дозволу писати і малювати. Десять жахливих років казарми, десять років у пустелі без можливості бачити друзів, рідних.

         І в останню подорож по рідній землі у 1859 році шлях поета теж проліг через Мошни, коли він 26 червня залишив Михайлову гору і гостинних господарів Максимовичів, по Дніпру і Вільшанці, з короткочасною зупинкою у Млієві в родині Симиренків, попрямував до рідних у Кирилівку.

         Оскільки шлях був неблизьким, то саме тоді переночував він у заїжджому дворі, що знаходився у будинку міщанина Нагановського.

         Друге досить тривале і вимушене перебування Т.Г.Шевченка в Мошнах випало на липневі дні цього ж року, коли самоуправна і жорстока воля владних чинів перервала такі бажані стремління поета до придбання ділянки землі і спорудження біля самого Дніпра омріяної власної хати.

         Упродовж усієї мандрівки Т.Г.Шевченка по Україні, за розпорядженням ІІІ відділу з Петербурга, він постійно перебував у полі зору поліції та жандармів. 13 липня 1859 року біля Прохорівки Т.Г.Шевченка було заарештовано і доправлено до містечка Мошни.

         Везли поета на поліцейському дубі (великому човні) вниз по Дніпру до гирла річки Вільшанки, а далі по Вільшанці — до Мошен, де залишили в квартирі станового під особливим наглядом. Наступного дня на квартирі станового пристава його допитали, звинувативши в богохульстві й блюзнірстві.

         За сприяння головного управителя маєтку Воронцових І.Т.Ягницького, до якого звернулись з клопотанням П.Ф.Симиренко, О.І.Хропаль і В.Г.Шевченко, що спеціально приїздили до нього, Т.Г.Шевченко отримав можливість вільно пересуватись по містечку. Саме в ці дні він і ночував у будинку поляка Нагановського, який здавав його в оренду під заїжджий двір, у І.Ягницького та у полковника Г.Грудзинського у Підгорах.

         Тоді ж Т.Шевченко виконав малюнок «Краєвид у Мошнах» (не зберігся), написав два листи до М.В. та М.О. Максимовичів, датовані 22 і 26 липня 1859 року. Отримав від них лист та свої речі, які залишив у Максимовичів на Михайловій горі. Містечко Мошни поет згадував у своєму «Поясненні чиновникові особливих доручень М.О.Андрієвському».

         Про арешт поета 13 липня біля садиби М.Максимовича у Прохорівці, прибуття у Мошни, допит, перебування на становій квартирі, листування з Максимовичами, сприяння друзів покращенню становища і його мошнівське оточення цього часу розповідається в експозиції, головним лейтмотивом якої було завдання показати самого Т.Г.Шевченка, відтворити його присутність в цьому будинку і в цій місцевості.

         Також було відтворено світлицю, де крім традиційного оформлення будинку середини ХІХ ст. можна побачити предмети, характерні для постоялого двору. В кухні експонуються матеріали, що ілюструють хатнє господарство з усім комплексом необхідного начиння. Головною ж окрасою кухні є піч, яка за такий тривалий час не зазнала змін.

         В останній кімнаті відтворено спальню, в якій відпочивав і провів декілька ночей Т.Г.Шевченко.

         В стайні матеріали розповідають про транспортні засоби ХІХ ст. Тут є  оглядова площадка, з якої відкривається чудова панорама села з унікальним за своєю архітектурою Преображенським собором, збудованим у 1840 році за проектом архітектора Торрічеллі.

         Відвідувачі нового музею крім основної експозиції зможуть оглянути  унікальні архітектурні споруди ХІХ- початку ХХ ст. та здійснити прогулянку по Мошногір'ю, де був колись прекрасний англійський парк М.С.Воронцова, алеями якого прогулювався поет під час перебування у Мошнах у липневі дні 1859 року.

         Новостворений музей, який було урочисто відкрито 9 січня 2014 року, гармонійно вписався в довколишній ландшафт та доповнив історичну частину села Мошни.

         Музей Т.Г.Шевченка у Мошнах працює і гостинно приймає усіх, кому дороге ім'я Кобзаря, хто хоче більше знати про його долю і місця, де він бував.